У столиці відбулася прем’єра фольк-балету «Майська ніч» Є. Станковича

Нове життя гоголівських персонажів

 
У столиці відбулася прем’єра фольк-балету «Майська ніч» Є. Станковича

До речі, Євген Федорович (який був присутній на виставі разом із дружиною та донькою) розповів, що написав цей твір іще 26 років тому: «Тоді, коли мені дали «по шапці» за фольк-оперу». Нагадаю, що йдеться про геніальну фольк-оперу «Цвіт папороті», написану наприкінці 1970-х для Хору імені Г. Верьовки й заборонену тодішньою владою після генеральної репетиції... Та на щастя, після такого нищівного удару тодішньої системи композитор не зламався, а продовжив свої пошуки вже у балетному жанрі. Маестро надихнула на творчість гоголівська «Майська ніч» із циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». Твір було успішно поставлено хореографом Віктором Гаченком. Потім «Майська ніч» певний час ішла в постановці Алли Рубіної. Зараз молода команда, яка прагне суттєво пожвавити репертуар театру (а з ним і музично-театральне життя столиці) вирішила відновити балет у первісному варіанті й не прогадала. За допомогою органічного синтетичного дійства вдалося передати і животворний гоголівський гумор, і світлу поетику, й ніжні ліричні почуття...

У музиці — той-самий український фольклор, з яким композитор добряче-таки побешкетував: за допомогою оркестрових тембрів (низька мідь, щедре застосування ударних, сурдин тощо), гармонії (кластери), темпоритму (всілякі варіації) тощо. Завдяки системі лейтмотивів драматургія є стрункою і прозорою: поява Левка (Артем Тимчук) й Галі (Тетяна Циганкова) супроводжується мелодією пісні «Ой зійди, зійди, ясен місяцю...» та «Видно шляхи полтавськії», забави хлопців — сороміцькою «Катерино, відчини-но!» та ін. У вступі лунає дівочий хор «Благослови, мати», у фіналі — весільні пісні. Власне у цьому унікальність цього балету — хор майже увесь час присутній (хормейстер Анжела Масленнікова розташувала співаків на балконі, тим самим суттєво розширивши сценічний простір), при тому жваво рухається, «живе» на сценічній картинці, ще й чудово співає «народною» манерою, часом (як і в житті) «розбивається» на окремих солістів (сопрано Наталя Пелих, перший тенор Дмитро Фощанка та ін.). За допомогою танцювальних мелодій характеризуються Голова (Володимир Прянічніков) і його почет, вічно п’яний Каленик (Мирослав Черноус), Своячка (Міе Нагасава). Тембр арфи «закріплено» за Панночкою (Ольга Постернак), а дзенькіт ударних — за Відьмою (Ігор Хомищак). До слова, видно було, з яким задоволенням і захопленням грали оркестранти (диригент — Євген Воронько). Все дійство розцвічено влучною, дотепною, вельми промовистою та насиченою тонким гумором хореографією.

Чудові декорації (художник — Марія Левитська) змальовують рідний краєвид українського села, що, завдяки мінімалістським трансформаціям перетворюються то на берег озера вночі, то на сільську околицю, то на шинок.

Вистава триває на одному подиху, нікого з глядачів не залишає байдужим і випромінює море позитиву.

Ірина СІКОРСЬКА, музикознавець